Випадання снігу на не промерзлий ґрунт, часті відлиги та надмірна вологість ґрунту протягом зимового періоду сприяють розвитку та поширенню снігової плісняви в посівах озимих культур. В епіфітотійні роки (3 рази з 10 років) розвиток хвороби становить 40-50%, загибель – 15-20%. На окремих полях посіви можуть повністю загинути.
Збудником хвороби є гриб Monographella nivalis E. Müller (анаморфа: Microdochium nivale Samuels & I. C. Hallett (син. Fusarium nivale Ces. ex Sacc.). Хворобу можуть викликати також гриби: Gibberella avenacea Cook (анаморфа: F. avenaceum Sacc.), мітоспоровий гриб F. culmorum Sacc. та ін.
Зовні ознаки хвороби проявляються на рослинах після танення снігу. Відмерлі рослини щільно прилягають до поверхні ґрунту і покриваються білувато-рожевим нальотом, який швидко зникає при сонячній погоді. При настанні сухої погоди на листових пластинках спостерігаються великі плями овальної форми, уражена тканина спочатку забарвлена в блідо-жовтий, згодом – у коричневий колір.
Поширюються збудники хвороби конідіями та сумкоспорами. Ураження рослин відбувається восени, а продовжується навесні.
Основне джерело інфекції – уражені рештки і насіння, на яких збудники зберігаються грибницею, конідіями і перитеціями.
Основними заходами, що знижують накопичення інфекції в ґрунті, є сівозміна та глибока оранка. Так, зниження насичення сівозмін озимими зерновими, вирощування як попередників і передпопередників для них культур, що не є рослинами-господарями для снігової плісняви, сприяють зниженню ураження хворобою. Проти снігової плісняви рекомендовано також передпосівне протруєння насіння препаратами, внесеними до Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні.
Глянець